А над Мар’їнкою не стихають громи… | Альтернатива

А над  Мар’їнкою  не стихають громи…

Ще  по дорозі на Мар’їнку, де дислокується  батальйон  92-ої бригади ЗСУ,  я чимало наслухався  про його командира – нашого земляка, справді живу легенду.

Хлопці з нашої  «команди» – Ігор Педоренко, Олександр  Бондаренко, Віталій Вовченко та Богдан  Прокопенко, які  ще з перших місяців війни  підтримують його підрозділ  харчами, одягом, різним інструментами й матеріалами, називають комбата  просто по імені, як рідного і близького. Для них  він – «свій». Цього разу з ними до Мар’їнки вирушає  і  Євгеній Петров, заправивши дизпаливом забитий по далі нікуди мікробус Віталія Вовченка й  заздалегідь втиснувши в нього кільканадцять  мішків з осінніми дарами  свого саду  та  інші гостинці для бійців. А керований ним власний автомобіль, теж не менш завантажений  припасами для  особового складу  батальйону, весь час йде попереду буса, торуючи йому безпечний шлях.

zven-marinka-ato-do

Після чергової зупинки перед блокпостом, знаючи, що від початку конфлікту на сході Євгеній Віталійович вже надав допомоги  нашим військовикам майже на 200 тисяч гривень, запитую, чим керується він сьогодні, вирушаючи  туди, де не стихають бої.

– Війна триває. І я  маю у ній своє місце. Незначне.  Намагаюся  чимось допомогти тим, хто щодня ризикує  своїм життям  там, на передовій. Зараз, поспілкувавшись з ними, побачивши  своїми очима реальну обстановку, зможу  зробити  ще щось конкретне для них, каже Євгеній Петров.

Позаду  Кіровоград,  Запоріжжя,  Дніпро. В’їжджаємо на територію Донецької області.  Минаємо  кілька населених пунктів. На виїзді з Курахового, перед Мар’їнкою  нас зустрічає сам комбат.  Вже під його опікою проїжджаємо останній блокпост, де пильність особлива –  саме тут  розпочинається прифронтова зона, тож нападам піддається і ця точка.  Майже відразу ж після звільнення Мар’їнки урядовими військами, 5 серпня 2014 року,  тут  під час чергування загинув від ворожої кулі  солдат 28-ої бригади Віталій Ткач. На початку 2015 року  на блокпосту в районі Мар’їнка-Курахове пішов з життя лейтенант Сергій Бузейников з цієї ж бригади – автомобіль, який він оглядав,  підірвав  терорист-«смертник».

zven-marinka-ato-2

Взагалі ж  спокій  бійцям, які утримують  місто, і не снився.  Терористи вже не раз  йшли у наступ переважаючими силами, намагаючись відбити цей стратегічний населений пункт, розташований з заходу практично впритул до Петровського району Донецька й часто  несучи при цьому досить великі втрати.  Так, 9 червня минулого року радник начальника  Генерального штабу Руслан Кавацюк заявив, що з радіоперехоплень стало відомо про 156 загиблих та кілька сотень поранених терористів.

zven-marinka-ato-8

На жаль, не застраховані від ворожих куль та снарядів  і українські військовики. Як, до речі, і мирні жителі  –  в ході обстрілу міста в нічний час. Так і на час нашого перебування  у Мар’їнці  звечора  розпочався  і тривав до ранку обстріл  з гаубиць, мінометів та стрілецької зброї. Потерпілих, на щастя, не було виявлено.

Від ворожих снарядів цього разу постраждали лише  будівлі. Гнітюче враження справляє центр міста  зі зруйнованим Приватбанком  та районним управлінням поліції. За якийсь тиждень тут  пошкоджено  близько двадцяти  споруд, серед яких приміщення  місцевої ДСНС, комунального підприємства «Промінь»  та чотири приватні будинки. Прямим попаданням  зруйновано  кафе і  багатоповерхівка  на проспекті Дружби.

Зруйноване приміщенням Приватбанку у центрі Мар’їнки

Зруйноване приміщенням Приватбанку у центрі Мар’їнки

Як бачимо, терористи не можуть залишити  Мар’їнку в спокої. І де гарантія, що після  одного з масових обстрілів бойовики  з російськими найманцями  не спробують захопити місто?

– Минулої ночі, коли стояв на посту,  помітив  якусь метушню в їхньому розташуванні, – розповідав  один  з  нещодавно призваних до війська бійців батальйону. –  Вирішив: бути  контратаці.  Розіклав гранати, ще раз перевірив зброю. Обійшлося…

zven-marinka-ato-5

Зважаючи на таку ситуацію, місто  ніби вимерло.  А з настанням темряви ні на вулицях, ні в будинках  не побачиш і вогника.  «Вогники» спалахують  біля лінії розмежування, звідки  долинає  канонада. Де гарантія, що  якийсь «заблукалий» снаряд чи міна не прилетить звідти?

Через постійні обстріли Мар’їнка залишилася без централізованого опалення –  котельні тут, зважаючи на постійні обстріли,  відключені від газопостачання,  на твердому паливі  працюють  котли в школах,  а медичні заклади обігрівають  електротеплопанелями.  Жителі міста рятуються від холоду «буржуйками» й електрокамінами.

Навчилися майструвати  «буржуйки» і в батальйоні, котрим  командує наш земляк. Під час перебування тут, все більше пересвідчуємося, що завдяки  цьому 34-річному  офіцерові, який  нещодавно отримав  чергову  нагороду – орден «За мужність» третього ступеня, особовому складові  вдається не тільки  забезпечувати  виконання  свого першочергового  військового  обов’язку,  але  й  справлятися з  багатьма побутовими проблемами.

Хоч  прикро усвідомлювати,  що урядовці  за ці  два  з гаком роки війни  так  і не  зуміли  забезпечити  наших вояків  усім необхідним  для належного виконання покладених на них завдань. Тут у дефіциті навіть звичайні  мішки,  які, коли їх набити піском, якоюсь мірою убезпечують  приміщення  від  снарядів та осколків. Так, з доброго оберемка їх,  привезених нами  у підрозділ, через декілька годин не залишилося жодного. Але і цього не вистачило, щоб зробити біль-менш безпечним будинок, де нещодавно розташувалися військові. Незахищених  вікон з вибитими  шибками  залишалося ще чимало.  Та що вікна,  коли в приміщенні  немає жодного ліжка. Хлопці сплять  просто на холодній підлозі.  Добре, коли  маєш “спальник”,  але, здебільшого,  солдатам доводиться   використовувати і «підручні  засоби».

Не думаю, що не знають  про  це, як і  про багато чого іншого, в Міноборони та в інших поважних установах.  Адже на початку вересня  у військових частинах, розташованих  тут, побував начальник Генерального штабу ЗСУ Віктор Муженко,  який,  розповідаючи  кореспонденту  Укрінформ  (газета «Народжені вільними» (№1, вересень, 2016) зокрема  сказав, що головною метою його поїздки на Донбас було «з’ясувати питання безпосередньо вже у військових частинах щодо стану справ, обстановки»… Тут же  Віктор Муженко резюмує: «Ми подивилися, де є проблеми, для того, щоб провести аналіз та прийняти відповідні рішення щодо усунення недоліків, які мали місце».

Довго щось «проводиться аналіз» в Генеральному штабі».  Думається,  аби переспали  ніч-другу панове генерали на холодній підлозі  під акомпанемент «Градів»,  то й «мисля» б їхня швидше працювала. До речі, знаєте,  що непокоїть  наших військовиків там, на лінії вогню?  Аби їхні рідні не знали  про  те, як насправді їм ведеться тут.

zven-marinka-ato-7

Певна річ, війна на Донбасі та наше мирне життя – це два різних світи.

Там відлік життя ведеться  навіть не на години, а на хвилини, секунди.  Кожної миті може статися непередбачуване.  Звідси й «оголені нерви», а разом з цим – і  так зване почуття ліктя та  щирість.

А що в тилу? Постійна гонитва  за підробітком, побут, а ввечері  –  вибухи. Ні не  від  мін чи снарядів –  то  казяться  від жиру, влаштовуючи після  банкетів  феєрверки,  наші співгромадяни.  Як ото там у Вєрки Серючки:
Ще  не вмерла  Україна, єслі ми гуляєм так?

 І це – єдина нація, єдиний народ…

  Феофан БІЛЕЦЬКИЙ