Трипілля: машина часу | Альтернатива

Трипілля: машина часу

В Державному історико-культурному заповідникові «Трипільська культура»

Села Легедзине та Тальянки на Черкащині – центр найвідомішої цивілізованому світу (не  Україні) Трипільської археологічної експедиції. Адже вік найбільшого в Європі поселення у с. Тальянки періоду енеоліту на 450 гектарах землі із населенням у понад 15 тисяч людей – на 3000 років давніше за шумерів та стародавніх єгиптян!

«Парк Трепільского періоду»

МИНУЛЕ

Давні поселення знаходилися в межиріччі вже неіснуючих річок і були величезними городищами. Хати виходили вікнами на вулицю (довжиною 7 км!), а в середину поселення – дверима. Центр був незабудований – вільний майдан. «Люди жили на одному місці приблизно 50-70 років, – проводить екскурсію розкопом Овчинников Едуард Вікторович, старший науковий співробітник Інституту Археології НАН України, кандидатом історичних наук, – виснажували ґрунти і переходили на іншу територію, прибираючи побутове сміття, залишали ритуальний посуд, наповнений зерном, фігурки людей чи звірів й спалювали будинки і все поселення. Перш ніж спалити хату, її «вбивали»: руйнували піч, а зернотерку виносили надвір і залишали перевернутою. На нашу думку, в цьому поселенні будинки були двоповерхові. Другий поверх – житловий. Він поділявся на дві частини: сіни і вхід до великої кімнати. Останні мали стандартний вигляд: праворуч розташовувалася побутова піч, ліворуч – підвищення, лава для зберігання посуду, а навпроти вхідних дверей кругле віконце. Вони вирощували більше десятка сортів злаків (пшениці, вівса, ячменю), пекли з них коржики і варили каші. Розводиликорів, свиней і птицю. Так що на столі були м’ясо, сало, молоко, сир, сметана… Система господарювання трипільців дозволяла прогодувати велику кількість людей».

Так, у найбільшому з відомих у світі поселень мідно-кам’яного віку було досліджено 20 трипільських жител на тальянківському поселенні й по одному на поселеннях Доброводи, Косенівка, Аполянка, які дали важливий матеріал для вивчення архітектури давніх трипільців. Було відкрито й досліджено досі невідомі ями-котловани (місце давньої толоки), в яких вироблявся матеріал для домобудівництва; вперше досліджено спеціально побудований, гігантських розмірів трипільський «тік». Трипільською експедицією було відкрито унікальні гончарні горни дуже складної технологічної конструкції взагалі невідомих для світу нео-енеолітичної доби. Подібні з’являються лише в античні часи. Саме тут було здобуто велику кількість унікальних предметів та нову інформацію з давньої історії України, унікальні артефакти: фігурки праматері – вагітної жінки, єдині в Україні (такі є тільки у Луврі) гральні фішки (перше казино!?), моделі «санчат», запряжених волами, дитячий гутус, найдавніший у світі друшляк, уцілілу модель трипільського будинку, мідні намистини, рибальський гачок та знаряддя праці, віком 6000 років!

СЬОГОДЕННЯ

 

Сьогодні ці об’єкти набули світового значення й обговорюються у археологічних колах Великобританії, Німеччини, Франції, Румунії тощо ще й завдяки щорічним колективним англомовним монографіям (9 книжок) про ці величезні за обсягом польові дослідження на найбільшому давньоземлеробському поселенні-гіганті Трипільської культури. Зараз експедицією досліджується «ювілейне» 50-те житло з 3000, виявлених скануванням.

«Парк Трепільского періоду»

Цього року експедиції виповнюється 35 років і 15 з них, – роботу експедиції спільно з американським благодійним фондом SEARCH Foundation підтримує бізнесмен і меценат Бертран Кост (Франція-США) – член родинного офісу Шламберже. Родина Шламберже стала всесвітньо відомою завдяки діяльності нафтогазової компанії, що їй належить, і є інвестором в економіку України вже більше 150 років! Саме завдяки відомому французу, який багато років тому заснував свій бізнес в Україні й почав підтримувати розкопки трипільського поселення, українські вчені з Інституту Археології НАН України без підтримки з боку держави (!) можуть досліджувати одну з найдавніших і загадкових культур, яка коли-небудь існувала на території України й щорічно на наукових конференціях дивувати світ своїми відкриттями. Аж до того, що, наприклад, Оксфордська лабораторія за першою вимогою наших вчених робить безкоштовно усі потрібні аналізи, а німецькі вчені зробили абсолютно безкоштовно шалено дороге сканування місцевості і склали геомагнітну карту, вирішивши на довгі роки наперед питання, де проводити розкопки.

Також завдяки роботі експедиції, в ній щорічно проходять археологічну практику й набувають досвіду студенти Національного університету «Києво-Могилянська академія», Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка, Київського Національного педагогічного університету, Уманського педагогічного університету ім. П. Тичини та багатьох ін. Вже цього року у другій половині червня – першій половині липня на базі експедиції пройшли археологічну практику понад 70 студентів означених ВУЗів. Дехто просто приїздить на традиційну двотижневу практику, але є й волонтери, які залюбки проводять на розкопках місяць, а  то й більше.

 ПРОСТІР ПОЗА ЧАСОМ

 «Парк Трепільского періоду»

Але є й прикрі моменти… Держава за всі ці роки не надала жодної копійки на експедицію, зокрема зовсім не опікується музеєм (а це вже більше 30 тис. експонатів!), який міг би стати центром наукового паломництва дослідників зі всього світу, привабливим туристичним маршрутом, гордістю новітньої історії України. Але… Ми можемо тільки мріяти почути від українських меценатів чи державних мужів слова, які промовляє пан Бертран Кост,  розповідаючи про свій 15-річний досвід співпраці з українськими вченими:

Бертран Кост на розкопі

«Традиції моєї родини, що переходять з покоління в покоління, – жити і працювати так, щоб бачити, відкривати і примножувати знання, красу і добро в життя. Що може бути важливішим для людини? Більше 50 років тому мій дід заснував в Америці благодійний фонд SEARCHFoundation, завданням якого є фінансування культурних, соціальних і наукових проектів, яким складно знайти самостійно кошти для своєї роботи. Від початку моєї діяльності в Україні, я вважав своїм обов’язком надати посильну допомогу вченим, що самовіддано працюють, аби відкрити нашу загальну історію, історію Європи, частиною якої завжди була Україна. Для мене велика честь бути причетним до важливої ​​і важкоїроботі вчених, надавати їм підтримку і бути свідком того, як відкриваються нові сторінки нашої спільної історії. Я не колекціоную предмети трипільської культури, бо це заборонено, бо все, що тут знаходять, належить державі Україна. Я просто віддаю гроші на розвиток, на проведення досліджень для того, щоб люди знали про те, хто вони і звідки. Щорічна сума, яку ми виділяємо на фінансування, це близько 30 тисяч доларів».

       Ще одна проблема – оранка землі, – розповідає Владислав Чабанюк, директор державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура».

«Парк Трепільского періоду»

Адже половина землі заповідного фонду була у свій час незаконно розпайована, і нині це – сільськогосподарські угіддя. Заповідник – це більше 2000 га орної родючої землі. Якщо старі трактори під час оранки лише зачіпали ділянки, де були поселення, не завдаючи суттєвої шкоди, то з приходом нової техніки усе буде знищено. Єдине, про що вдалось домовитись, – неглибока оранка землі. Проте, аби зберегти експедицію посів сільськогосподарських культур треба тимчасового заборонити – поля мають бути засіяні багаторічними травами. Адже після дослідження городища земля знову може бути використана як орне поле».

Через відсутність уваги та коштів від держави чи хоча б надання сприятливих умов усім благодійникам через Закон про Меценатство перед настанням зими всі трипільські дива знову засиплють землею… Науковці зі смутком кажуть, що, якби були кошти, «можна було б побудувати павільйон, як це роблять у розвинених країнах. І паралельно з подальшими розкопками розпочати екскурсійні тури». Але для України це тільки мрії. Бертран Кост, вклавши за ці роки більше, ніж півмільйона доларів,  справедливо вважає, що «при всій повазі до українців, іноземці не забов`язані за них робити усю роботу. Я із задоволенням буду продовжувати займатися науковою частиною діяльності, буду фінансувати розкопки. І сподіваюся нарешті з’явиться інтерес та розуміння в тих українців, які мають гроші чи представників державних організацій, які мають здійснювати роботу  в цьому напрямку й займатися заповідником і музеєм».

 

МАЙБУТНЄ

 «Парк Трепільского періоду»

У директора заповідника «Трипільська культура» Владислава Чабанюка багато планів. Зокрема, створення археодрому – комплексу, який хочуть створити на території трипільського поселення Тальянки («карман» траси Умань-Черкаси). Він складатиметься з критого павільйона над залишками двох розкопаних трипільських жител та реконструйованих помешкань в натуральну величину, відтворених на основі розкопаних. До вже зведених хат у Легедзиному хочуть прилаштувати ще хоча б дві,  в яких будуть копії предметів побуту. Поселять туди навіть домашніх тварин. Відвідувачі зможуть виконати роботу, якою займалися трипільці, наприклад, змолоти борошно на кам’яній зернотерці. Тобто, створити умови, де б було можливим навіть проживання невеликої групи туристів, в умовах, максимально наближених до трипільських. Науково сучасною мовою це називається – скансен: реконструйований «трипільський» хутір, етнографічний комплекс під відкритим небом.

А там!.. Зовсім із області наукової фантастики: зняти багатосерійне телевізійне реаліті-шоу про життя сучасних українців в умовах прадавніх трипільців.  Такий собі «Парк Трепільского періоду»!..

ПІК