Юрка Тютюнника в Будищі й посьогодні мають за бандита? | Альтернатива

Юрка Тютюнника в Будищі й посьогодні мають за бандита?

Звенигородка новини події

20 квітня 2016 року. Цього дня відзначають 125 –річчя від дня народження відомого українського воєначальника Юрка Тютюнника. Відзначають на Львівщині, на Івано-Франківщині… А як у нас, на Звенигородщині, передусім у його рідному селі Будищі?

Відвідавши Будище разом з головою Звенигородської районної ради Володимиром Кучером, відповідальним працівником райради Віктором Удалінським та депутатом районної ради, отаманом Козачанського куреня Вільного козацтва Олегом Голубом, вклонившись світлій пам’яті уславленого земляка біля пам’ятного знака та на його садибі, переконалися, що цю дату як в селі, так і в районі, просто проігнорували. Ні, ми не чекали якихось грандіозних заходів – можливо, вистачило б і мітингу чи просто присутності тут сільського голови та когось з райдержадміністрації. Але навіть сільське, і районне панство, не кажучи вже про тамтешніх селян, не знайшло за потрібне віддати дань пам’яті землякові.

Чому, звідки така зневага? Невже за роки Незалежності наші поводирі місцевого розливу так і не навчилися поваги до тих, хто здобував її, ставши на смертельний герць з московськими окупантами? Соромно, панове! І гірко, гірко до сліз…

Нелегким, воістину трагічним шляхом довелося пройти Юркові Тютюннику. Він, поборник свободи і незалежності України, отаман, генерал-хорунжий армії УНР, до кінця випив свою чашу страждань. Постріл чекіста в казематі горезвісної московської Бутирки обірвав його життя на 39 році, але зірка Юрка Тютюнника не згасла – вона залишила помітний слід в нашій історії.

Власне, чому Юрко, а не Юрій?

Звенигородка новини, персони

Юрій Йосипович Тютюнник

Свого часу на це запитання дала відповідь племінниця Юрка Йосиповича – Палажка Макарівна Тютюнник: «Дядько ще школярем не людив, коли вчителі називали його Юрієм, бо в родині діда Йосипа всі домашні називали хлопчика Юрком. Так і всі однолітки в селі гукали. І це сільське ймення було для нього любим і милим, він ніколи не цурався його. Пам’ятаю, коли наприкінці 1928 року дядько приїжджав автомашиною з Харкова в рідне Будище, один із місцевих начальників улесливо звернувся до нього: «С приієздом вас, Юрій Іосіфовіч!». На що дядько, глянувши спідлоба на нього, відрізав хоч і гордо, але із зневажливою посмішкою: «Я був і є Юрком. Це вам кожен будищенець скаже». І, знявши папаху, переступив сінешній поріг батьківської хати».

Легендарному генералу імпонувало, що його називали просто «по-домашньому Юрком». Чи навіть отаманом Юрком Тютюнником. Ма ючи вже звання генерал-хорунжого у 1919-1921 роках, він підписував ті чи інші накази: «Заступник командуючого військом Української Народної Республіки отаман Юрко Тютюнник».

Свою малу батьківщину, своїх земляків він не забував ні під час виснажливих походів та кровопролитних боїв, ні будучи відірваним від України. Про це свідчать його листи до рідних і друзів і ще більш численні звернення до нього з проханням посприяти в трудовлаштуванні, вплинути на місцеве начальство, заступитися за невинно скривджених і навіть допомогти фінансово. І він не відмовляв нікому, хоч харківський період життя Тютюнника, який інколи і сам не мав ні роботи, ні грошей, легким не назовеш. Вийшовши наприкінці 1923 року з чекістських затінків без будь-яких засобів на існування, в листі до будищенських родичів просив передати до Харкова хоч пару ряден та подушок, аби хоч якось облаштувати життя хворої дружини та маленької донечки. Дивовижно, але попри всі складнощі та постійні переслідування «бійців невидимого фронту», Юрко Тютюнник береться за написання сценарію до фільму про легендарну Звенигору, який харківські газети «оцінили» таким чином : «… Сценарії для українських студій писали такі автори, як терорист Фальківський, контрреволюціонер Буревій, бандит Тютюнник…

Петлюрівський отаман Тютюнник, сховавшись під псевдонімом «Юртик», разом з українським поетом М.Йогансеном, скритне використаним націоналістами, здає на Одеську кінофабрику сценарій «Звенигори», в якому проповідується ідея буржуазної української нації!.

Отже, «бандит», «буржуазний націоналіст»? Прикро, але таким він був у 20-30 роки і для своїх земляків. Так, коли Тютюнник передав в Будище одну зі своїх книг, його племінник повідомляв у листі : «Як пішла вона по селу, то не можна вирвати. Всім інтересно, як колишні бандити составляють книжки».

Ось так.

Взагалі ж протягом тривалого часу радянська тоталітарна система навішувала видатному українському воєначальникові тавро «контрреволюціонера», «бандита», « ворога народу». На Звенигородщині в цьому плані особливо постаралися кадебісти. Пам’ятаю, в дев’яностих роках, побувавши у Будищі, переконався, що там багато хто й не чув про Тютюнника. А старенька бабуся, яку вдалося розговорити, відгукнулася: « Був такий. Коней крав».

Звенигородка  Тютюнник

Фото заарештованого Ю.Тютюнника. 08.03.1929 р. (ГДА СБ України – Ф.6. – Спр.73862-ФП.).

Тоді мені забракло слів.

Схоже, що й сьогодні місцевий люд не очухався від кадебістських та комуняцьких побрехеньок. І навряд чи очухається при такій от «позиції» тих, кого вже займана посада зобов’язує шанувати героїв, які поклали життя на вівтар незалежності України.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ